«Ми – майбутнє твоє, Україно!»

«Ми – майбутнє твоє, Україно!»

Методична розробка літературно-музичної композиції

             в рамках шкільного проекту «Театральна весна»

Підготували: Кроцюк В.А., заступник директора з виховної роботи

                       Колпак Т.П., педагог-організатор.

Мета:     -  формувати в учнів почуття любові до рідного краю, розуміння понять      

                   «єдність», «цілісність», «гідність»;

-         виховувати справжніх патріотів держави, готовність  її захищати;

-         розвивати творчі здібності дітей, їх естетичні смаки;

Декорації: сцена стилізовано оформлена( макет  старовинної хати, рушники,тини, лави, колоди, дерева, квіти)

                   Захід супроводжують презентації до пісень та віршів.

Під звуки щебетання пташок діти інсценізують

вірш Лесі Українки «Мамо, іде вже зима»

На сцені з’являються члени вокальної групи «Барвінок»

з українською обрядовою народною  піснею  «Стрітення»

Ааа-ааа-ааа Стрітення,
Ааа Стрітення ааа а-ааа.

1.Зима з Літом зустрічаються,
Зима з Літом сперечаються.
Кому йти, кому вертатися,
Кожен хоче з них зостатися.

Ааа Стрітення, ааа Стрітення

2.Лютий з Березнем зустрівся,
Гордовито подивився,
Покотивсь морозним сміхом,
Застелив доріжки снігом.

Ааа Стрітення, ааа Стрітення

3.Місяць Березень сміявся,
Він завії не злякався,
Ясним Сонцем огорнувся,
І промінням посміхнувся.

Ааа Стрітення, ааа Стрітення

4.Брату Лютому сказав,
Не зими вже час настав,
Тобі час відпочивати,
Мені землю прикрашати

Ааа Стрітення, ааа Стрітення

Ой весна, весна да весняночка, |
Красне сонечко ніжні струмки. |
Ой весна, весна да паняночка |2р.
Будить пташечка в травах квітки. |

5.Сяє днина вже ясна,
Це прийшла до нас весна,
Це прийшла до нас весна,
Це прийшла до нас весна.

6.Зима з Літом зустрічаються,
Зима з Літом сперечаються.
Кому йти, кому вертатися,
Кожен хоче з них зостатися.

Ааа Стрітення

 Дівчата розходяться по сцені, а одна з учасниць читає вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну»(звуки лісу)

На сцені з’являються хлопці, які виконують українську народну 

пісня «Річечка»

Ой ти,  річенько, чарівниченько,

Не смути моє біле личенько.

Ой ти, ніченько, зоре ранняя,

Марно ждав тебе до світання  я.

Ой ти, дівчино, весно красная,

В серці ти одна, зоре ясная.

 Дівчата до хлопців:

 Дівчина 1. Що це ви, хлопці, такої  сумної завели?

 Дівчина 2. Весна ж надворі!

 Дівчина 3.Чи, може, ви за зиму всі веселі пісні позабували?

Хлопець 1: Як - то позабували. А ну, Іване,  діставай  сопілку!

(учасники квартету «Оберіг» виконують  українську народну пісню

    «Порізав я палець»)

Порізав я палець, ой болить!

Зелений листочок – не гоїть,

Зелений листочок – не гоїть, не гоїть,

Поцілує мила – загоїть,

Що то за дівчина, як зветься,

Що до мене гарно сміється?

Я її любив би душею, душею,

Та ще й називав би своєю

Що то за дівчина, як ружа,

Я б пішов до неї за мужа.

Я б її робити не давав, не давав,

Лиш би для  красоньки тримав би

(чуються звуки кобзи, на сцені з’являється кобзар)

Дівчина3: Кобзар  іде,

Дівчина4: Кобзар іде!

Дівчина5: Здрастуйте, дідусю!

Кобзар: Доброго здоров’я, діточки!

Дівчина1: Сідайте, будь ласка!

Дівчина2: Відпочиньте!

Кобзар: Спасибі, голуб’яточка.

 Дівчина1: Дідусю, зіграйте нам щось таке,щоб ноги самі затанцювали!

Кобзар: Рад би вас потішити, та щось притомився з дороги.

Дівчина 2:. Ну, тоді хоч казочку розкажіть!

Кобзар: Казочку, то й казочку! (читає вірш Лесі Українки «Казка про царя Гороха»)

Ви чули казочку про край царя Гороха?

Чи знаєте, чому людей там стало «троха»?

Хтось з люльки іскру здув, а загасить не  зміг,

І знявсь пожар такий, аж загорівся сніг,

У ратуші пан війт зліз на високу вежу

І радив притлумить соломою пожежу.

Тут райці всі до стирт, - хто  скілько, зміг, загріб,

З соломою в вогонь жбурнули добрий  хліб…

Горіли городи, зникали цілі села,

країна вся була червона та весела.

А потім стало враз так сумно, як вночі.

Де ділись  цехові, лицарство, орачі?

Хоч хто й живий зоставсь, то ледве совав ноги…

Тоді пішли в похід проти людей – безроги.

Хлопець 1:. Сумна ваша казочка, дідусю. 

Кобзар: Сумна, бо доля нашого народу така!

Хлопець 2: А так хочеться вірити, що добро запанує і в нашім краю.

Кобзар:Запанує, діточки, запанує. Буде й на нашій вулиці свято!

(з’являється маленький хлопчик)

                                         ( Сценка з хлоп’ятком )

Хлопчик: А в вас зуби є, дідусю!

Кобзар: Отаке питає!

Ні, онучку, я ж старенький –

Давно вже немає!

Хлопчик: Ой! Як добре! Просто щастя!

Радий я без краю!

Тоді пряник потримайте,

А я пострибаю!

Кобзар: Ох і бідове!

І  в кого воно таке вдалося?

Дівчина 1: От халепа! Тепер будете пряника сторожувати!

(Хлопчик віддає кобзареві пряника й стрибає «на коні»,                                             підспівуючи пісеньку)

Їде, їде, їде пан,

На конику їде сам.

А за паном хлоп, хлоп,

На конику гоп, гоп

В мене шабля ось яка -

Схожий я на козака!

Но-о-о!

                          (хлопчина повертається до дідуся, той віддає йому пряника)

Кобзар: Доїдай, козаче, свого пряника!

Виростеш – станеш справжнім богатирем, таким,  як Микита Кожум’яка, що навіть  страшного змія здолав.

Хлопчик:. Ой, розкажіть як це було!

Дівчина 1,2: Розкажіть! Розкажіть!

Кобзар: Що ж, слухайте! (звуки кобзи) За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними був колись веселий край, розкішний та багатий. Та внадився туди страшний змій літати, лани топтати та дівчат-красунь у полон забирати. Дійшла черга  й до князівської доньки.

Дівчина 1: І що? Забрав?

Дівчина 2: З’їв?

Хлопець 1: Слухайте  та не перебивайте, дівчата!

                    

( Інсценізація уривку  із п’єси-казки

Олександра Олеся «Микита Кожум’яка»)

Дійові особи:

                                                       

          Батько (він же Старий Кожум’яка, Дід)                   Воєводи

          Князь                                                                          Дівчина

          Княгиня                                                                      Джура                          Князівна                                                                           Посланець

Картина перша.

	(Палати Князя)
	Дівчина	Сумний наш князь, Сумний наш князь, Лягли йому на чоло хмари, Неначе ждуть нас знов удари, Неначе знов орда знялась…
	Княгиня	Ах, я так серцем не боліла, Коли орда в степах кипіла І він з мечем і на коні Літав орлом між ворогами, А кров червоними квітками Цвіла на дикім бур’яні. Тепер же я горю в огні,- Невже віддати мушу Змію Дочку мою, красу, надію, Сама згубити її мушу… Ах, краще б взяв мою він душу…
	Дівчина	Лишіть… Послухайте мене: Ще,може, лихо і мине, Що, може, найдеться в державі  Юнак хоробрий, молодий, Що й сам повернеться у славі І вславить трон Ваш золотий. Хай Змій віки уже лютує,- Всьому на світі край свій є… Княгине! Серце моє чує, Що Змія лицар той уб’є.
	Княгиня	Покинь свої химерні мрії І в очі правді подивись: Прийшла черга – і смерть надії, І не змагайся і корись… Отак колись черга настане, І згину я, і згинеш ти…
	Дівчина	Чому ж увесь народ не встане Страшного ката розп’ясти?! Хай має він залізні руки, Хай має безліч він голів, Нехай страшні народні муки,- А ще страшніш народний гнів.
	Княгиня	Мовчи… бо стіни мають вуха… І що, коли нас Змій підслухав,- Удвох загинем в одну мить…,
	Дівчина	Ах, в серці кров моя кипить! Коли б Князівну врятувати, Я б не боялась самострати…
	Княгиня	У тебе серце золоте… Мовчи… Здається, хтось іде…
	(Дівчина, угледівши на порозі Князя, виходить)
	Князь	Недобрі знов у тебе очі… Чому?! Від сліз…не спала ночі? Тому моя й журба подвійна…
	Княгиня	Ні, князю мій! Ні, я спокійна.
	Князь	Спокійна… ти… а де ж вона?
	Княгиня	Сидить в задумі край вікна І в простір дивиться кудись… А очі слізьми налились…
	Князь	Невже країна вся байдужа?... Невже у нас немає мужа Палкого серцем, молодого, Який би зваживсь на двобій, Невже не знайдеться нікого В державі нашій молодій?!
	(Входить Джура)
Князь		Що сталось,джуро? Чийсь гонець?
Джура		Атож! Від Змія посланець.
Князь                   (до княгині)		Іди собі в свої покої
Княгиня		Ах, не минути долі злої… (виходить)
Князь		Хм! Посланець?! Від Змія…Клич
Джура		Такий він чорний, як та ніч!... Такий зубатий та окатий…
Князь		Дарма… іди зови в палати.
(Посланець входить)                   Посланець            Наш пан, Великий Володар,
		Землі й самого пекла цар, Прислав мене тобі сказати,  Що мусиш ти дочку віддати. Лишає він тобі три дні… Оце сказать звелів мені. А що мені сказати пану,- Кажи,бо так я не одстану.
	Князь	За три дні відповідь я дам… Яку – твій Пан почує сам.
	Посланець	Гляди! Накличеш ще біду… Дивися сам… так я піду.
	(Виходить)
	Князь	Щоб нарешті ката-гада Наш позбавився народ, Джуро! Скликать воєвод: Нині ввечері нарада.
	Джура	Воєводи надворі Ходять, радяться, міркують, А у Змія на горі, Кажуть, зранку бенкетують.
	(Пішов)
	Князь	Відчуваючи зарані, Що у їх бенкет останній!...
	Княгиня (входить)	Що, пішов?
	Князь	Пішов, здається.
	Княгиня	Як у мене серце б’ється ! Що ж було тут розкажи.
	Князь	Та нічого… Залиши. Мусить бути те, що буде…
	Княгиня	Як горять у мене груди!... Келих випитий до дна Вся отрута…Ах, вона…
	Князівна (входить)	Мамо, тату! Не журіться!... Ви навколо подивіться: Смерть збивається в життям, Розцвіт тут, занепад там… Хай я згину в пащі Змія, Та в мені живе надія, Що загине й він колись, І потоки людських сліз Згодом висохнуть росою…
	Княгиня	Доню, донечко, з тобою Хтось навік розлучить нас… Чи ж коли настане час, Що тебе угледжу знову І голівоньку шовкову Знов до серця притулю, Чи, напоєна журбою, Тільки сльози розіллю, Сиву голову схилю…
	Князь	Ні, до зброї, до двобою! Зараз скличу воєвод, І коли вони безсилі, Схилять голови похилі, Підніму я весь народ! Або більше я не Князь. Джуро! Слухати наказ: Всі столи  єдвабом вкрити, Воєвод цю мить просити.

Картина друга.

(Велика світлиця в палатах Князя.                                                   За столом сидять воєводи)
Князь	Воєводи, в горі, в тузі Вас, мої і слуги, й друзі Скликав я на раду днесь… Я не сам, народ увесь Просить вас поради дати, Як державу врятувати, Як скрутити Змія злість, Бо він всіх нас переїсть. Ви згадайте, скільки кращих Вояків пропало в пащі, Скільки в розквіті дівчат Йде щороку з наших хат. За яку, скажіть, провину Мусим ми платить данину?! За що кров з нас смокче Змій? Воєводи, на двобій! Що черга дочці, - то байдуже, Хай моя Княгиня туже, Все дарма… Але неволі Мусим крикнути: «Доволі!», Досить вам зубів і лап! Хто не бореться, той раб!
І Воєвода	Мусим ми скоритись долі… Вітром гнеться й дуб у полі.
ІІ Воєвода	Гнулись ми, та досить гнути Час до вітру обернутись!...
ІІІ Воєвода	Правда! Час підставить груди, Хай що буде, те і буде! Мусить статися двобій.
ІV Воєвода	Хай загине лютий змій!
V Воєвода	Мусить край настати змію!
Князь	Бачу, слухаю, радію. Але хто себе і зброю Вкриє славою рясною?!
(Тиша)
ІІ Воєвода	Що ж замовкли, люди добрі?! Є ж у нас борці хоробрі! Їхні руки з криці куті… І, як звірі, в гніві люті.
І Воєвода	Їхні руки, кажеш, з криці!... Чув вже я…лише дурниці, Досить тих борців хвалити…, Краще – де вони – вкажи ти, Їх, на жаль, у нас немає…
Джура                             (входить)	Дід там… справу пильну має, Хоче  князю щось сказати.
Князь	Що ж, гаразд! Зови в палати. Вибачайте, воєводи, Що нараду перервав.
ІІІ Воєвода	«В лихоліття всі до згоди»,- Колись батько мій казав, Хай земля йому пером!
Дід             (входить)	Б’ю я князеві чолом, Б’ю чолом і воєводам. Чув я, Князю мій, що ти Перестав спокійно спати, Що до тебе йдуть свати, Щоб дочку твою узяти.
І Воєвода	Тут не місце жартувати!
Дід	Я, панове, не жартую, Не для жартів я прийшов: Я до Князя в серці чую І пошану, і любов. Воєводи! Не годиться, Щоб віддав дочку наш Князь… Треба з лютим Змієм биться, Щоб  не жер він більше нас. Князю! Треба вбити гада!
Князь	Ось про це і йде нарада… Але б хто на бій пішов?!
Дід                   Князь              Дід	Змія б син мій поборов. Що ж, він дужий? Та не знаю, а подужав би, гадаю, Всі сини мої, панове, Молоді, міцні, здорові, А найменший – щось страшне! Вже з трьох літ боров мене!.. Раз колись коня мій син Перекинув через тин… А сердитий! Тільки слово – І скипів, і вже готово! Що підвернеться під руку, - Все потрощить , як макуху! Скажеш: «Сину, час вставати» - І тікай, тікай із хати, Бо, що трапиться на очі, Те тобі й на спину скоче! Сміх і сльози… Чулий, добрий, І розумний, і хоробрий, І всіх любить нас, либонь, А зачепиш – як огонь! Князю! В мене є надія, Що подужає він змія. Князь     Князь     Ах, коли б він гада вбив, Я б тебе озолотив! Незабаром замість хати Мав би ти, старий, палати, Мав би коней і волів – Все, що тільки б захотів…
Дід	Не прошу нічого в тебе,  Та мені його й не треба; Я хотів лише тобі Помогти в тяжкій журбі…
Князь	Ох, старий, тяжка година. Що ж… поклич до мене сина.
Дід	Щоб пішов він?! Та нізащо: Не послухає, ледащо. Він не встане із стільця.
Князь	Що ж - послати посланця?!
Дід	Де там?! Знаю я синів: Шли дванадцять посланців, Шли найкращих, молодих,- Не послухає – старих! Як не вийде знов нічого, Шли малих дітей до нього. Наймиліш йому дитина, Отакого маю сина!
Князь	Все зроблю, сивенький мій, Тільки б завтра був двобій! Я на все, старий, готовий! Прощавай, іди здоровий.
І Воєвода	Цей уб’є, напевно, гада!...
Князь	Що ж… скінчилася нарада… Дуже ви допомогли… Але є ще в нас орли, Та не тут, не в цій палаті, А в мужицькій простій хаті!
(Князь встає і виходить, з ним встають                               і воєводи з похиленими головами.)

                                             (входять кобзар і діти)

Хлопець.І що,  так  гепнув його булавою, що аж головешка відпала?!

Кобзар Егеж!

Дівчина. А що  ж Микита?

Кобзар. Змій лежить… Лежить і не здригнеться.

Микита в боки взявсь, стоїть собі й сміється!

Хлопець.   Де б нам взять тієї сили,

                   духу, що зрива на ноги,

                   щоб минули в ріднім краї

                   всі печалі і тривоги!

Кобзар.      Вас я, діти, покидаю,

                    Бо йду в іншу сторону,

                    Але, любі, пам’ятайте

                    Мою заповідь одну:

                    Не сваріться,  жийте  в згоді:

                    Тільки мир збере усе,

                    А незгода, наче вітер,

                    Все по полю рознесе.

                    Як не будете всі разом

                    Йти до спільної мети,

Ви, державу зруйнувавши,

Подастеся у світи.

Ви розгубите ту  землю,

Що придбали вам батьки.

І тинятиметесь всюди,

Як вигнанці й жебраки

Дівчина.    Де ж того євшану взяти,

Того зілля-привороту,

Що в любові об’єднає

Всіх синів мого народу!

Кобзар.      А ви…зілля не шукайте,

                    Ви, лишень,

Свою Україну любіть.

Любіть її. Во  врем’я люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть!

Діти виконують пісню «З Днем народження, Україно!»

(музика та слова Світлани Весни)

        1 куп.

Повертаюсь я туди,де сходить день,
Де народжується світ моїх пісень...
Де потоками бринить дзвінка вода,
Де смереками шумить душа моя!
Там народжується світ в ранковій тьмі,
Мати молиться моя за наші дні,
Повертаюсь на світанку,на зорі,
Щоб вклонитися моїй святій землі..!

Приспів:
З днем народження, моя Україно!
Твоя музика жива в небо лине,
Твоя мова неземна... не загине,
Ти у Всесвіті одна - Україно моя!

2 куп.
Я сьогодні помовчу в твоїх лісах,
Вітром гори облечу,неначе птах,
Попливу морями у серпневу ніч
Щоб лишитися з тобою віч-на-віч!

(на сцені в цей час відбувається театралізоване дійство з рушниками)

 Дівчина 1.  Рідне слово моє! В нім озвуться віки.

 Дівчина 2   Рідне слово моє нам крізь хмари сія.

 Дівчина 1   Словом вишию день – простелю рушники.

 Дівчина 2   А на тих рушниках – Україна моя!

   Діти виконують пісню «Мова єднання» (музика

та слова Олега Самойдюка)

     Синє небо над горою, найчарівніше з усіх,
Ти під ним відчуєш волю і дитячий спогад слів.
Як побачиш синє море, степ безкрайній в далині,
Закохаєшся в дівочість української землі.

     Приспів:
Краща мова єднання - це українська,
Нам Україну народила,
Краща мова кохання - це українська,
Сила небес їй дала крила.

     Програш

     Ми талантами своїми і красою вразим всіх,
Бог нам дав єдине щастя, а у злі нам жити гріх.
Не цураймося ніколи усім серцем полюбить,
Бо життя - безкрайнє поле, все життя - безкрайня мить.

    ( в цей час діти виконують танець зі шкільним  рушником єдності)

Хлопець 1. Ми-великі і маленькі,

Дівчина 1. І руденькі, й чорнявенькі,

Хлопець 2.  І з веснянками й без них,

Дівчина 2. І багато нас таких.

Хлопець 3. Та одна в нас Батьківщина -

Дівчина  3. Рідна ненька Україна!

Хлопець 4. Краща в світі ця земля,

Дівчина 4. Тут живемо ти і я!

 Усі учасники дійства виконують фінальну пісню «Ми – щасливі діти»

(музика та слова Анатолія Пронака)

На нашій планеті прекрасній Лиш милий один серцю край, Небо блакитне і зіроньки ясні, Ти гарна земля, наче рай.       Приспів:      Я і ти, я і ти,      Ніде правди діти:      На своїй землі святій –      Ми - щасливі діти!      Хай в цілому білому світі      Панує краса і любов,      За все, що дала нам земля наша рідна,      Ми дякуємо знов і знов!      Давайте ми всі, любі діти,      Посіємо щастя зерно      Тут нам жити, тут нам любити,      Тут нам творити добро!