Міністерство освіти і науки України
Управління освіти виконавчого комітету
Марганецької міської ради Дніпропетровської області
Марганецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 12
Всеукраїнський конкурс дослідницько-експериментальних робіт з природознавства «Юний дослідник»
«Хранитель
мудрості предків»
Роботу
виконав:
Поторока Денис
Поторока Денис
учень 4 класу
ЗОШ №12
Наукові
керівники:
Бєляєва Анжеліка Олександрівна,
Бєляєва Анжеліка Олександрівна,
Колпак Тамара
Петрівна
2016
ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП
Розділ І. СПРАВЖНІ ТВОРЦІ Й ХРАНИТЕЛІ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ.5
Розділ ІІ.
ОБ’ЄКТИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ …………….……..8
Розділ ІІІ.
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ВИДАТНОГО КОБЗАРЯ ОЛЕКСІЯ ЧУПРИНИ …… ……………………..…………………...…
9
3.1. Дитинство
та молоді літа
……………………..……………………..9
3.2. Пекельна
війна ……….……...…………………………….…… 10
3.3. Мирні роки ……...………………………………………………..12
3.4. «Наша дума, наша
пісня не вмре, не загине...»…....….. 14
Розділ ІV. ЗАЛУЧЕННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ ДО ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ О.
ЧУПРИНИ……………….……………………..……….16
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК
ПОСИЛАНЬ
ВСТУП
Я гордий тим, що народився і живу в Україні. Моя молода незалежна держава з
впевненістю будує своє майбутнє. Та воно не може існувати без минулого, адже
Без проміння
саду не цвісти,
Без краплини
квітці не рости,
Без стремління
човен не пливе,
Без коріння
сохне все живе.
Саме тому, на мою думку, дуже важливо вивчати героїчне минуле нашого
народу, знайомитися з його культурними надбаннями.
Люди, які збирають і записують перлини усної народної творчості, роблять
дуже великий вклад в історію та літературу. У фольклорі відбито багато
історичних подій, народне бачення і ставлення до них. Мужність, відвага,
вірність землі Українській звучить у козацьких піснях і думах. Носіями та
хранителями досвіду поколінь були народні співці – кобзарі.
Вони завжди були бажаними гостями, хоронителями заповітних запорізьких
переказів, живописцями лицарських подвигів, часом першими лікарями хворих і
поранених, часом визволителями невільників з полону й підбурювачами довоєнних
походів і славетних подвигів [2].
Кобзарі відстоювали право українців називатися господарями своєї землю.
Невже ми не зможемо зберегти пам'ять про тих, хто протягом багатьох віків
піклувався про наше майбутнє й сподівався, що ми продовжимо їх традиції?
Вивчення творчості кобзарів допоможе нам виховати в собі кращі риси наших
предків, які були носіями гуманності, патріотизму і волелюбності.
Рідна мова, українська пісня – то чистилище душі нашої, криниця невичерпної
краси що не дасть обірватися національним струнам. У піснях звучить мова землі
й вітру, сонця й зірок, росинки й травинки. Бере вона силу з людського духу, із
любові до землі, до нашої пам’яті [3].
Ми, діти України, повинні стати продовжувачами прекрасних і величних
традицій наших дідів і творцями майбутнього України.
Мета роботи: провести пошукову роботу по вивченню життєвого й творчого шляху О. Чуприни
– видатного кобзаря Придніпров’я.
Гіпотеза:
передбачаємо, що О.Чуприна є гідним послідовником і пропагандистом творчості
співців-кобзарів і зокрема Минківського М.М.
Завдання: 1. Опрацювати літературні джерела за темою дослідження.
2. Познайомитися з родиною О.Чуприни.
3. Зібрати спогади та інформативні матеріали про видатного кобзаря.
4. Опрацювати й систематизувати зібрані матеріали.
5. Організувати літературну вітальню, присвячену життєвому й
творчому шляху видатного земляка.
РОЗДІЛ І. СПРАВЖНІ ТВОРЦІ Й ХРАНИТЕЛІ
НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ
«Наша
дума, наша пісня не вмре, не загине...
От
де, люде, наша слава, Слава України!».
Т.Г.Шевченко
Щоранку я залюбки поспішаю до школи, щоб поринути в чарівний світ знань,
відкрити для себе закони природи людського буття. Але дуже багато цікавого
можна дізнатись і в позаурочний час. Ось так на одному із засідань літературної
вітальні ми почули дивовижу історію про кобзарів. Закортіло більше дізнатися
про них самих та їх творчість
Хто були ті люди, слово яких було твердіше за камінь, а кобза була міцніша
за меч? Хто були ті люди, які супроводжували нездоланних воїнів у походи? І хто
були ті воїни, які правдою, честю та силою протистояли темряві, рятуючи край
від гніту та загибелі? Коли вільним степом розносилася козацька слава, коли
стукіт підків наводив жах на чужинців, коли блиск шаблі розтинав кайдани, тоді
на землю опускалася тиша, а за нею і пісня «Ой, шли наші славні, славні
запорожці…»
Кобзар — це більше ніж народний співець чи музика. Це провідник одвічного
духу, провідник усіх стихій. Це зв'язок поколінь, промінь світла й надії. Люди
тішились чуючи спів кобзаря, адже в цьому співі переносився весь трагізм і вся
звитяга визволителів, тих хто не побоявся, розірвав кайдани, піднявся з колін і
постав на грані двох світів творити нове життя. На своїй землі – свої й закони.
Цю істину знали діти світла й знали породження темряви, тому кобзар завжди ніс
часточку світла в народ, який не боявся, бо знав що там, за порогами Дніпра, є
кому стинати голови ворогам, які розорювали нашу благодатну землю [1].
Кобзарі – це справжні творці й хранителі народної творчості. У їх
історичних піснях та думах правда завжди перемагала, а добро брало гору над
злом. У своїх казках та переказах вони передавали мудрість, яка була найбільшим
філософським досягненням нашого народу. Їх зброєю була кобза. Балади,
супроводжувані грою на кобзі, лірі чи бандурі, піднімали дух українського народу, давали патріотичне
виховання,несли ідею любові до всього свого, основ християнської моралі в
суспільстві та й в побуті [4].
Знавці народної творчості поділили кобзарів на три своєрідні типи. Так до
першого типу етнографи відносять тих співців, які виконували думи та пісні, не
додаючи у своє виконання певного творчого елементу. Вони просто демонстрували
майстерність, яку перейняли під час навчання. Найпоширенішим типом кобзарів
вважають — кобзарів-імпровізаторів. Вони вважали за необхідно додати щось своє,
зробити твір індивідуалістичнішим, тому щоразу вносили в баладу чи думу якісь
зміни, цим самим вони демонстрували свій талант. Подекуди такі зміни залежали й
від часу та конкретних подій коли виконувався твір, а також умов, як фактору,
що неодмінно впливав на зміст чи закінчення кобзарської пісні. Третій тип – це
тип унікальний, адже до нього належать кобзарі, які самостійно писали власні
твори, імпровізували, одразу римували та оспівували ті події, які відбувалися
на їх очах, тобто вони були авторами власних текстів [1].
Кобзарство,
як культурне та історичне явище, якнайтісніше пов’язане українським народом і є
нерозривною частиною української культури. Недарма свою найвідомішу збірку
поезій видатний син нашого народу Тарас Григорович Шевченко назвав саме
«Кобзарем». У відомій поемі з цієї збірки – «Перебендя» - перед нами постає
образ старого сліпого кобзаря, що ходить-бродить по світу та, граючи собі на
кобзі, співає думи – авторські пісні про якісь історичні події та героїв цих
подій (рис. 1.1). Не зважаючи на сліпоту, на жебрацьку напівголодну долю, дух
цієї людини не зломлений, що видно по пісні – по словах та емоціях, які вкладає
в кожну думу чи пісню кобзар. Те, про що він співає, завжди знаходить відгук у
душах слухачів, скрізь, куди б не привела його рука малого хлопчика-поводиря [3].
Рис. 1.1.
«Перебендя». Малюнок Василя Касьяна.
З іншого боку, з
глибин віків, на нас дивиться зовсім інший кобзар – але не менш відомий світові
– козак Мамай (рис. 1.2). Це досить багатий (що видно і з його одягу, і по
коню, що пасеться поряд, і по зброї, якої в нього вдосталь) у повному розквіті
сил козак, який після довгої подорожі дав змогу відпочити і коню, і власній
душі. Він сидить, склавши по-турецьки ноги,і награє щось на кобзі. Скільки не
доводилося мені бачити малюнків козака Мамая, скрізь це – різні люди, але
об’єднують їх саме кобза та серйозність обличчя, бо співають вони про те, що
бачили, про те, що болить.
Рис. 1.2.
«Козак Мамай». Малюнок Олександра Нечипоренка.
І Перебендя, і козак Мамай – люди,
небайдужі до долі рідного краю та свого народу. І, хоча кажуть, що часи
змінюються, такі люди зустрічаються серед нас ще й досі. Про одного з них,
кобзаря сучасності, і піде мова в даній роботі
РОЗДІЛ ІІ. ПРЕДМЕТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дослідження проводилось з 01.06.2015 по 30.11.2015 у місті Марганець
Дніпропетровської області.
Предмет дослідження – життя і творчість кобзаря Олекси Чуприни.
Частково-пошуковий
метод - метод навчання, за якого певні елементи знань повідомляє педагог, а
частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи
розв'язуючи проблемні завдання.
Дослідницький
метод - передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового
пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку.
Біографічний
метод — спосіб вивчення літератури, при якому
біографія і особистість письменника
розглядаються як визначальний момент творчості.
Історичний метод покликаний дати характеристику історичного колориту
твору.
Аналіз вивчає предмет, уявно чи
реально розчленовуючи його на складові елементи, як-от частини об’єкта, його
ознаки, властивості, відношення, відтак розглядає кожен з виділених елементів
окремо в межах єдиного цілого.
Синтез — процес з'єднання
або об'єднання раніше розрізнених понять в ціле.
РОЗДІЛ ІІІ. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ВИДАТНОГО КОБЗАРЯ
ОЛЕКСІЯ ЧУПРИНИ
3.1.
Дитинство та молоді літа.
Хлопчик
Олексійко народився ще тоді, коли не було ніякого міста Марганця – у далекому
1908 році, у незвичайний день – 29 лютого, у багатодітній селянській родині в
селищі Гарбузин, що біля Корсуня. Через малий вік він не мав змоги приймати
безпосередньої участі в буремних подіях Першої Світової та громадянської воєн.
Але пам'ять напівголодного дитинства про страшне кровопролиття тих часів
збереглася у дитячій голові назавжди. Багато роботи довелося переробити його
рукам, аж поки доля не закинула молодого юнака на Донбас, де він зміг отримати
свою першу робітничу професію та знайшов те, що стало його покликанням на все
життя. Саме тут він вперше почув чарівні звуки кобзи, вперше взяв її в руки,
щоб уже більше ніколи з нею не розлучатися… Тут починав учитися грати на
бандурі в кобзаря Качана з с. Грушівка.
А
далі – роки навчання… Кінець 20-х… Вся країна тоді навчалася – хто читати й
писати, хто – будувати і творити щось нове, ніким ще не бачене й не почуте…
Доля… Такі
чудні бувають повороти!
І не спита
тебе ніхто – ти «за» чи «проти»;
Тебе несе
життя несамовить
Та наступає
все ж яскрава мить –
Ти весь у
вирій розігнався лиш –
І вже на
перехресті ти стоїш…
Шляхи-дороги
тягнуть в різні боки
А ти вже
вибрав, не мигнувши оком,
Із сотні тих
шляхів – один лиш – свій
З тобою, що
прийшов з дитячих мрій,
Що відкривався
в кольорових снах;
Про що співав
дзвінкоголосий птах;
Той, про якого
наче і не знав,
А він твоєю
Долею все ж став…
Бабіч В.М
Такий
поворот в долі нашого Олекси і здійснився в 1935 році, коли він переїздить до м. Сочі та продовжує вчитися в кобзаря з
м. Туапсе М.М. Минківського. Працює в
сочинській філармонії, виступає перед відпочиваючими. Тут він навчається віртуозно
володіти цим інструментом. Поповнюючи свій пісенний репертуар, він раз у раз
поринав у світ українського поетичного слова, чарівних народних мелодій. Мов
губка, що вбирає воду, так вбирала в себе гіркуватий присмак столітніх надбань
української культури його вічно молода душа… І прийшла Любов… І цю любов він
став щедро дарувати людям.
Користуючись
отриманим після закінчення документом, де значилося, що довідка видана «тов. Чуприне А.С. в том, что ему разрешается выступать на
украинском народном инструменте «кобза-бандура»», він буває в багатьох куточках тодішнього Радянського
Союзу. Мелодійні звуки його кобзи було чути і на Кавказі, і в сибірській тайзі,
на Уралі, в Поволжі, в горах Киргизії та
в степах Казахстану. Скрізь народні
українські думи та пісні на слова Тараса Шевченка знаходили споріднені душі,
привертали до його творчості небайдужих людей…
3.2.
«Пекельна пора – війна!..».
Не
покинув Олекса Чуприна своєї кобзи і в буремні роки Великої Вітчизняної. Вона
разом з гвинтівкою була його зброєю і під Сталінградом, і під час визволення
рідної Корсунщини. Про бойові подвиги кобзаря Олекси Чуприни свідчать не тільки
нагороди – а їх у нього – цілих десять! Про це говорять і ті, хто після бою
слухав у його виконанні Шевченкові слова із «Заповіту»:
«Поховайте, та
вставайте,
Кайдани
порвіте
І вражою злою
кров’ю
Волю
окропіте!...»
Він
бачив, як палали погляди його однополчан. Вони наче забували про втому і ще
рішучіше стискали в руках свою зброю.
Тому
гриміла Олексина пісня (рис. 3.1) по всій Східній Європі, не гірше ніж гармати
Першого Українського, і не менше, ніж зброя працювала, щоб наблизити той самий
легендарний день – День Великої Перемоги!
Бій минув… В
тісному колі
Всілися бійці…
Хурдела мете
на полі
Та пече в руці
Котелок
солдатський повний
Чаю-кип’ятку.
«Радий бачить
всіх вас знову!» -
То сержант
гука.
Вогник блима в
середині;
Тіні на стіні;
Не бліндаж –
якась щілина –
Виклик цій
війні,
Що снарядами
скрегоче,
Бомбами
гримить –
Вибить дух з
нас, видно, хоче;
Та вода
кипить,
Йде по кругу,
руки гріє –
Трохи відтаєш,
Згадуєш, що
грати вмієш,
І співати теж…
«Кобзу
діставай» - попросять –
Я уже дістав;
Снігом буревій
заносить –
«Заповіт»
заграв;
«Темні брови,
ясні очі…»,
Про вишневий
сад,
Словом пісні
серед ночі
Відігрів
солдат;
Підуть бити
знов фашиста
В новій із
атак;
Це – Любов -
велика, чиста
Нас зігріла
так!..
Бабіч В.М.
3.3. Мирні роки.
Рис. 3.1. О.
Чуприна - музикант ансамблю 6-ї гвардійської танкової армії.
У післявоєнний
період О. Чуприна багато виступав в Україні, спілкувався з народними кобзарями,
виступав на могилі Т. Шевченка в Каневі. Знову подорожі, знову виступи.
Семипалатинськ та Порт-Артур, Ленінград та Волгоград; комсомольсько-молодіжні
будови Братської та Усть-Ілімської ГЕС на Ангарі – скрізь чути голос Олекси
Чуприни та мелодії його кобзи….
Він
був членом Об'єднання (згодом Всеукраїнської спілки) кобзарів, учасником сходів
та з'їздів кобзарів (1988, 1990 років), інших кобзарських заходів. Виступав на
Вересаєвих святах, грав на відкритті пам'ятника Т. Шевченку у Львові. В 1991
році разом із тріо бандуристок із Львова брав участь в історичному поході, приуроченому
до 130-ї річниці перепоховання Т.
Шевченка .Виступаючи на могилі Т. Шевченка, О. Чуприна набув значної
популярності не тільки серед українських гостей, але й численних закордонних
туристів. Народний співець часто грав біля храмів. Якось, почувши його спів,
Патріарх УАПЦ Мстислав Скрипник поцілував йому руку...
З виходом на пенсію творче натхнення та
бажання бути корисним людям не покидають
його. Все частіше й частіше односельці митця на питання, а де можна побачити
кобзаря Олексу Чуприну, відповідають так: «Даремно шукати в Гарбузині Чуприну. Навідається, тиждень,
від сили два побуде і-в дорогу, до Чернечої Могили. Він там, біля Великого
Кобзаря, робить свою велику справу…»
Ой, понад горою, над Чернечою,
Вітерець летів
та й літнім вечором;
Вітерець летів
та повз зелений ліс,
Прохолоду він
двом кобзарям приніс…
Перший та й на
кобзі під горою грав
І своєю піснею
народ збирав;
Другий – на
горі став, прислухаючись,
За Дніпро
далеко поглядаючи…
Кобзи ллються
звуки, розливаються,
Про життєві
муки, що минаються,
Про степні
простори неосяжнії,
Про козацьку
пору, про відважную …
Про вербу, що
над водою схилилася;
Про дівча, що
тяжко зажурилося;
|
Про пітьму нічну,
що понад селами;
Про Вкраїни
долю невеселую…
Ой, понад
горою, над Чернечою,
Вітерець летів
та й літнім вечором;
Вітерець летів
та повз зелений ліс,
Прохолоду він
двом кобзарям приніс…
Бєляєва А.О.
3.4. «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...»
Більше
тридцяти років – до останніх днів свого земного життя – проспівав Олекса
Сергійович під Чернечою Горою. Багато людей пройшли повз нього, багатьом з них
звуки кобзи дарували відчуття причетності до історії нашого народу, яка
творилася устами цього справжнього Хранителя Українського Слова, якого,
здавалось, не брав навіть час.
Помер Олексій Чуприна 8 травня 1993 року і похований, за його заповітом, з
кобзарськими почестями в м. Каневі, де він так багато кобзарював. Польські
королі писали, що можна знищити козацьку фортецю, навіть розігнати козаків, але
нічого не можна зробити з кобзарями, вони завжди з'являються в потрібному
місці. Де кобзар заспівав - дух вольності з'явився.
І коли його не стало, знайшлися люди, що підхопили з його рук кобзу – цей
живий символ Наддніпрянщини, його славетного минулого…
Діти
нашої школи не стоять осторонь цих подій. У моєму четвертому класі навчається
праправнучка знаменитого кобзаря Олекси – Ангеліна (і прекрасно, до речі
навчається!) (рис. 3.3, 3.4). Саме через її родину нам, учням 4 класу ЗОШ №12,
і вдалося познайомитися з нащадками митця, що мешкають в нашому місті Марганці,
з його життєвим шляхом та творчістю.
РОЗДІЛ ІV.
ЗАЛУЧЕННЯ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ ДО ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ О.
ЧУПРИНИ
Учням нашої школи випала велика честь відкривати для себе чарівний світ
української пісні через знайомство з такими видатними людьми, як Остап Вересай
та наш земляк Олекса Чуприна. Про них ми дізналися на засіданнях шкільної
літературної вітальні. На цих зустрічах ми переглядали відео презентації про
народних співців,слухали думи та балади, які любили виконувати кобзарі. Юні
поети нашого класу, які є членами поетичного клубу «Паросток», зачитували
власні вірші,присвячені творчості кобзарів. Ми з задоволенням слухали виступ
шкільного ансамблю «Барвінок», який виконує пісні в супроводі бандури, і
посідає в нашому місті призові місця (рис. 4.1.).
Рис. 4.1.
Співає ансамбль «Барвінок».
Завдяки цим заходам ми щиро
закохалися в українські пісні,тому із задоволенням їх виконуємо. Щорічно у
нашій школі проводиться традиційний фестиваль «Різдвяну колядку в кожну
родину», на якому ми виконуємо обрядові пісні зимового циклу (рис. 4.2). Кожного року ми радо зустрічаємо Святого
Миколая народними піснями, а він щедро обдаровує нас гостинцями.
Рис. 4.2. На різдвяному святі колядок та щедрівок.
Учні нашої школи вже неодноразово займали призові місця на конкурсах
читців, присвячених дню народження
Тараса Григоровича Шевченка, на конкурсі знавців української мови імені
Петра Яцика. Разом зі своїми батьками вони з радістю приймають участь у
театралізованих виступах Різдвяного вертепу та радіють тому, що в нас
проводяться творчі виступи бандуристів (рис. 4.3), зустрічі з поетами нашого
краю.
Рис. 4.3. Співаємо
на святі осені.
Золоті зерна
народної мудрості проростають у наших душах і серцях, викликаючи бажання і
надалі знайомитись з творчістю кобзарів (рис. 4.4).
Рис. 4.4.
Керівник поетичного гуртка «Паросток» Бєляєва Анжеліка Олександрівна зі своїми
маленькими колегами по перу.
Вчора на уроці
я
Слухала про
кобзаря.
Буду й я вірші
писати,
Буду я пісні
співати,
Щоб друзі
знали і родина,
Як люблю я
Україну.
Тихонова Валерія
Напишу я
віршика
Про Дніпро
ревучий,
Проспіваю
пісеньку
Про степи і
кручі.
Кобзарем я
мрію стати
І Вітчизну
прославляти,
Щоб пізнали
всі країни
Мою рідну
Батьківщину.
Горєвий Назар
Хай
заграє кобзонька,
А я заспіваю
Про славную
доленьку
Рідного
краю.
Калініна Аліна
Кобзарі завжди виступали співцями і порадниками, в горі і радощах йшли
пліч-о-пліч зі своїми співгромадянами, закликаючи їх до боротьби за краще
життя. Тому не випадково дзвінкострунні кобзи-бандури стали символом
українського народного мистецтва.
Колись кобзарів можна було побачити і на ярмарку, і на церковному майдані,
і в убогій хатині, а то й просто серед поля. І скрізь, і всюди знаходились йому
слухачі, і в кожного завмирало серце від кобзарської пісні. Часто кобзарів
брали з собою в бойові походи козаки. І тоді закличний і мужній голос бандури
лунав на козацькій чайці серед широкого Дніпра чи бурхливого моря, підтримував
бойовий дух звитяжних воїнів.
Мудрі, безстрашні, високі духом кобзарі несли людям слово правди. Вони
закликали народ до єднання. Піднімали його на боротьбу за свою волю. Оспівували
подвиги мужніх лицарів — героїв. Кобзарева пісня була чи не сильніша за
будь-яку зброю. Хто приходив на нашу землю з мечем, прагнув відразу запопасти
до своїх кривавих пазурів кобзарів. А вже як ловив їх, то люто карав.
На жаль, кобзарів сьогодні практично не залишилося. Як писав Тарас
Шевченко: «Не вернуться сподівані, не вернеться воля, не вернуться запорожці,
не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани!...» Але чи означає
це, що ми маємо про них забути? Ні, не означає. Ми повинні, за прикладом своїх
предків, іти тернистим шляхом в пошуках істини, а кобзарська пісня буде нам
провідником на шляху до самоусвідомлення. То ж, співайте кобзарі, бо тільки ви
можете й повинні розповісти правду, ваш голос лунатиме вічно в серцях
українців:
«А ти, батьку,
як сам здоров знаєш;
Тебе люде
поважають, добрий голос маєш;
Співай же їм,
мій голубе, про Січ, про могили,
коли яку
насипали, кого положили.
Про старину,
про те диво, що було, минуло –
утни, батьку,
щоб нехотя на ввесь світ почули,
що діялось в
Україні, за що погибала,
за що слава
козацькая на всім світі стала!..»
(Т. Г.
Шевченко «До Основ'яненка»)
ВИСНОВКИ
У ході
дослідження з’ясували:
1. В місті
Марганець мешкає родина видатного кобзаря О. Чуприни.
2. Протягом
життя О. Чуприна вивчив та переспівав чимало українських народних пісень,балад
та дум, багато часу знаходився в Каневі на могилі Шевченка Т.Г.
3. Олексій
Чуприна прожив 85 років та помер у 1993 році, похований, за його заповітом, з кобзарськими
почестями в м. Каневі, де він так багато кобзарював.
4. Життєвий і
творчий шлях О. Чуприни є прикладом для наслідування.
5. У роботі використано вірші учителів ЗОШ №12
м. Марганця Бабіча
В.М. і Бєляєвої А.О.
6.
Організовано й проведено літературну вітальню «Заграй, бандуро, на Вкраїні…»
ПЕРЕЛІК
ПОСИЛАНЬ
1. Вікіпедія
2. Яворницький Д.І. Історія запорізьких
козаків - Львів,1990.
3. Павлій П.Д., Родіна М.С. Українські
народні думи та історичні пісні. -К.,1995
4. Мицик Ю.А.,
Плохій С.М., Стороженко І.С. Як козаки воювали.
- Дніпропетровськ: Січ, 1991.
Комментариев нет:
Отправить комментарий